Погода в Черняхові
Курс валют
Хмаринка тегів

Герой Віталій Рудий – навіки в наших серцях

Минуло понад 2 роки від дня  загибелі героя Віталія Рудого, а побратимам здається, що все те було вчора.

У той день – 13 травня – надійшов  наказ від командира 2-го батальйону 95 бригади В’ячеслава Щербини  вирушати  з-під Ізюма до Червоного Лиману. Ротний Ведмідь відразу доручив команді на 2-х БТРах їхати до місця призначення. Бійці штурмової 4-ї роти сіли по машинах – по 12 чоловік на кожну – і вирушили в донецькі степи.

thb_1147

Солдат Іван Когут із Видибора з позивним Янчик хотів сісти зверху на БТР -80, проте його найкращий друг Сергій Хрущ, батько 3-х малих дітей сказав: “Ваню, давай поміняємося: ти – всередині, а я – зверху.” Янчик погодився. Дорогою друзі  Іван і Сергій весь час розмовляли, жартували…

А ще зверху на БТРі по обидва боки від кулемета сиділи два Віталії –  Рудий і Дульчик, в обох – маленькі синочки залишилися з молодими дружинами вдома. З рук не випускали мобільних – кожен гортав фотки,  на яких усміхалися їхні діти та дружини.

Поряд сиділи Тарас Ткалич із позивним Батя, Ярослав Голяченко (однофамілець Сашка Голяченка), Олег Славінський. Перемовлялися між собою та вдивлялися у “зеленку” вздовж дороги. Збоку виднілося кладовище, попереду міст через річку. Зненацька від цвинтаря почулися кулеметні черги. Іван Когут всередині БТРа  відчув наче потужний дощ по залізу, відразу з’явився сильний дим, нічого не було видно. Кулеметник В’ячеслав Курбак (позивний Пуля) почав відстрілюватися навмання, адже не було видно, звідки бив ворог…

У той час зверху зверзу відразу було вбито Віталія Дульчика, він упав на міст, на який у той час уже виїхав їхній БТР. Батя зіскочив з машини і, поранений,  скотився під міст. Сергій Хрущ  лежав зверху – його смерть була миттєвою. Ярослав упав на асфальт із пораненням спини і обох рук. Віталій Рудий ще був живий – кулі втрапили в живіт. Сильно кричав від болю. Той несамовитий крик досі в Янчиковій  пам’яті. Помираючи, падав  на міст…Наостанок тяжко зітхнув: “А як же мій синочок без мене?” А Янчик почув у телефоні слова Хруща: “Я – поранений, лежу на мосту”.

Підбитий БТР  з’їхав з моста в бік поля. Викликали по рації гвинтокрил, щоб забрати поранених і вбитих…

Сепаратисти та місцеві жителі, які здали наших десантників, знімали на мобільні телефони, як помирають наші хлопці … Місцеві за те, що вказали дорогу, по якій їхали наші хлопці, отримали від сепаратистів-чеченців гроші, а відео виклали в інтернет. Мами “ведмежат” 4 роти, коли бачили те відео, кричали й ридали, потрапляли в лікарні…

Коли прилетів гвинтокрил і забрав і живих і мертвих, довго не могли прийти до тями. Іван Когут після того весь посивів… Молодих хлопців, яким було від 18 до 30 років, трусило від жаху, болю й люті за вбитих товаришів. Шестеро друзів відправили вантажем 200 до рідних домівок. Аскольд поїхав супроводжувати. На вустах Віталика була усмішка… Наче казав: “Ніхто, крім нас!”

У день похорон шаленими сльозами плакало небо. І черняхівці, й головинці пішли проводжати свого земляка у останню путь.

Висока могила розбила всі мрії, всі плани Віталія, розбила все життя. І замість тата малому Єгору десантники, побратими Віталія, дарують іграшкових ведмежат.

Зціпивши зуби, побратими з роти “Ведмедів”, ковтаючи сльози, присягнули помститися ворогу за братів своїх – Віталія Рудого, Сашка Голяченка і всіх, всіх…

Людмила СОВСІМОВА

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (2 голосів, середнє: 4,50 з 5)
Loading...

Залишити коментар

Випадкове фото
4 23 img_6080 100_1060
Архів новин
Грудень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  
Курс валют