Погода в Черняхові
Курс валют
Хмаринка тегів

В Городищі ледь заживо не згоріли подружжя пенсіонерів

Коли Сергій зумів виламати решітку на вікнах палаючого будинку Кравчуків він знайшов стареньких,які сиділи на дивані. Вони обнялися і смиренно чекали зустрічі зі смертю. Будинок Степана та Олени Кравчуків в селі Городище Черняхівського району загорівся 21 вересня близько п’ятої ранку. Загорілася складена з дерев’яного бруса передпокій. Вогонь заблокував вихід, і весь інший будинок з загратованими вікнами перетворився в камеру смерті. Першими проявили пильність собаки – розбудили людей. І люди кинулися на допомогу односельцям, забувши про те, що самі можуть постраждати і навіть померти. Жертвувати собою, щоб врятувати одноплемінника – найдивніше якість нашого біологічного виду.

Що саме сталося і чим закінчилося НП в Городище, розповів заступник начальника 23 пожежно-рятувальної частини смт. Черняхів Дмитро Дикий. За його словами, повідомлення про пожежу надійшло 21 вересня близько 6-ї ранку. До моменту прибуття було встановлено, що горить житловий будинок, а місцевими жителями, серед яких був колишній начальник нашої пожежної частини, а тепер пенсіонер, Тисько Володимир Богданович, вже врятовані двоє мешканців будинку. До 8 ранку пожежники повністю впоралися з вогнем.

А ось як саме рятували, кореспондент народного тижневика «Субота» з’ясовував на місці.

До приїзду журналіста у дворі у погорільців зібралися ті, хто брав участь в стихійної рятувальної операції. Оглядаємо будинок. Кімнати вціліли, але гаром смердить грунтовно. Передпокій, де і виникла пожежа, та веранда згоріли практично повністю. Люди похилого віку в цих руїнах зиму не переживуть – потрібно або всім світом навалюватися і відновлювати будинок, або підшукувати Кравчукам тимчасове житло.

У діда Степана сильно обпечена права рука. Це слід від дверної ручки, за яку він схопився, щоб виглянути у передпокій, подивитися, що там тріщить. А там щосили шаленів вогонь, і розжарив ручку дверей, що вели в кімнату, майже до червоного. 82-річний старий зрозумів, яка болісна смерть їх з дружиною чекає: на вікнах – грати, в передпокої – вогонь, вони – в пастці.

– Я піднявся о пів на п’яту ранку подоїти корову, – розповідає він, – повернувся в хату відпочити годинку – о пів на шосту корову треба в стадо виганяти. Лежу. Відчуваю, димком потягнуло, щось застукало – а це вже шифер тріщить на даху! Тут і Олена прокинулася. Я хочу вийти на веранду, а там – вогонь. І розпеченій дверною ручкою мені руку підсмажити … Я розумів, що від смерті не втечеш, – зізнається він, – але не хотів мук, а тим більше, згоріти живцем.

Бачачи, що порятунку немає, люди похилого віку пішли в найдальшу від палаючої передпокої кімнату, сіли на диван, обнялися і підкорилися долі. Кімната наповнювалася їдким димом. … І раптом з гуркотом вилетіло вікно разом з гратами. В отворі вони побачили обличчя свого односельця Володимира Кравчука. Врятовано!

Стихійна, але успішна операція з порятунку Степана і Кравчуків почалася з того, що близько 5-ї ранку у їхнього сусіда Олександра Шельмука нестямно загавкав пес – однорічна вівчарка. Олександр вийшов на подвір’я подивитися, що трапилося, і побачив охоплений полум’ям будинок сусідів.

– Дах горіла, як багаття, я вже думав, що в будинку живих нікого немає, – розповідає сусід погорільців Олександр. – Я тут же зателефонував кумам. Першим приїхав Володя Кравчук, слідом – Володя Тисько. Визначилися, де знаходяться люди похилого віку. Володя стрибнув через парканчик палісадника, я дав йому великий камінь, він вибив решітку, і ми витягли бабусю Олену і діда Степана.

– Спочатку я розбив вікно. А на ньому грати, – згадує Володимир Кравчук, який став головною дійовою особою порятунку Степана та Олени Кравчуків. – Дід з бабою кричать: «Допоможіть! Рятуйте! »Я починаю шукати, ніж виламати грати. Мені дають камінь. Хапаю його, повинен звідкись вискакувати до вікон, б’ю по гратах. Вилетіли решітки, слава Богу …

Питаю, чи був страх. «Ні, – відповідає Володимир, – про те, що сам можу постраждати, і думок не було».

Тут під’їхали пожежні. Перша машина – з центру об’єднаної територіальної громади, з села Високе, слідом – з Черняхова. Впоралися з вогнем досить швидко з мінімумом шкоди для майна людей похилого віку. Навіть заначка бабусі Олени не встигла згоріти в скрині.

Останньою з стійла вивели корову. Вона стояла біля хвіртки і мукала, а з очей її котилися великі сльози … Тепер перед Степаном і Оленою Кравчуками стоїть питання: «А далі що?» Живуть удвох. Незважаючи на вік (Степану – 82, Олені – 79), тримають господарство (корова, курочки). Діти – дві дочки – живуть одна в Житомирі, інша – в Полтавській області, небагаті і вже пенсійного віку. Великих заощаджень немає. Що їм робити – зима ж на порозі?

Це питання редакція адресувала голові ВИСОКІВСЬКЕ об’єднаної територіальної громади Миколі Бардуку. За його словами, сільрада виділила погорільцям 1 тис гривень зі свого бюджету. Крім того, лісники пообіцяли дати ліс на ремонт даху. Також звернулися за допомогою до районної влади та до народного депутата Павла Дзюблика.

Ну а що стосується рук, без яких будинок не відновити, то, судячи з усього, в селі Городище є люди з умілими руками і добрими серцями, здатні життями ризикувати, щоб врятувати, в общем-то, чужих людей. Что нам стоит дом односельцям-погорільцям відремонтувати! Написав цю фразу і зрозумів, як давно не писав фраз, від початку і до кінця складаються з позитиву. Але це – аванс, оскільки Степану і Олені Кравчукам до холодів потрібен придатний для життя будинок.

      

https://zhitomir-online.com/

Автор статті: Богдан Луценко

Джерело статті: Народний тижневик “Субота”

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (Поки ніхто не голосував)
Loading...

Залишити коментар

Випадкове фото
2 16 26 31
Архів новин
Вересень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  
Курс валют