Моя Житомирщина

На днях відбувся творчий звіт Черняхівського району на сцені Житомирського облмуздрамтеатру. У холі ж закладу черняхівці  представили більше ста художніх робіт, серед яких вишивка, живопис, художнє фото, паперопластика, квілінг…

І от тонкий поціновувач прекрасного Казанцев Степан Петрович (?), оглянувши виставку, розмістив на «Житомир.info» статтю з багатообіцяючою назвою «На творчому звіті Черняхівського району чиновники роздивлялися оголених жінок». Цей самий матеріал бачимо і на «Першому житомирському інформаційному порталі» та «Рупорі Житомира». Власне, на цьому заголовку й обірвалася тонка, майже невидима нитка гумору вищеназваного мистецтвознавця. І почалася нездорова лють у давніх чекістських традиціях «Заклейміть позором»:

«Присутні художники, – пише Казанцев, – висловили обурення щодо такого «черняхівського» обличчя і сподівання, що нічого із наявного не потрапить на фінальний галаконцерт наступного року у столичний палац «Україна».

–         Це сміття ніде не можна показувати. Ніякої естетичної і мистецької складової. Якщо так вшановують Великого Кобзаря, то краще вже нічого не показувати”, – лютував чоловік біля стенду, коли від нього відійшли посадовці».

Що за «присутні художники»? Вони безіменні? Чого так «обурюються»? З якої причини так «лютував чоловік біля стенду»? І де, власне, «це сміття», яке не має «ніякої естетичної і мистецької складової»? Чому не сфотографували? Не було камери? Якось несолідно – голослівно…

Ну то подивіться ці фото й світлини живопису на сайті «Моя Черняхівщина». Автор фотографій – відомий в Україні фотохудожник – портретист, черняхівець Олександр Осадчук. Живопис належить Анні Осадчук – студентці Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, його доньці.

Не видно художнього бачення дійсності? А як щодо елементів творчої уяви? Не викликає естетичних емоцій? Не віднаходить фотохудожник потрібний кут зору, не схоплює неповторну мить? Чи не занурює нас автор живопису в глибини людського характеру? Чи, може, щось не так із кольорами? Ні?

Навчитися розуміти прекрасне важче, ніж приноровитися плювати на незрозуміле і називати його сміттям. І ще про оголене жіноче тіло. Коли це воно стосувалося категорії потворного? Чи, може, Тарас Шевченко був незайманим схимником, що до 200-ліття від дня його народження, накладатимемо табу на подібні речі?

Своїми враженнями після ознайомлення з виставкою Черняхівського району поділився директор Житомирського обласного центру народної творчості, заслужений працівник культури України Юрій Кондратюк. Про це повідомляє прес-служба облдержадміністрації.

«У першу чергу, – зазначив Юрій Павлович, – хотів би бачити на таких виставках вишивку, роботи з традиційної різьби по дереву, зразки гончарного ремесла, котре чомусь відходить у минуле…» Чомусь? Все це може й зовсім зникнути, коли фахівці в галузі народної творчості сидітимуть у Житомирі й чекатимуть, що їм торбами із районів везтимуть шедеври традиційного мистецтва, замість якогось там фотографічного сміття. Сидіти, а не пропагувати традиційне мистецтво в області, не сприяти його відродженню. І чому спеціалістові не хочеться бачити, наприклад, художніх фотографій? Гончарне ремесло – це добре, а фотографія погано? Поезія – це добре, а драматургія – гірше? Орнаменталізм – це супер, а бароко – відстій? Такі речі співмірні? Чи гончарство «українськіше» від живопису з фотографією? Чи в інших країнах не ліплять горщиків? Чи українці мусять зосередитися лише на різьбі? Вбратися в шаровари, їсти сало й пити самогон, танцювати виключно гопак? Десь ми вже це проходили…

5 коментарів to “Рвіть фотографії, паліть живопис – ліпіть глечики”